Шкільний дзвіночок

 Того тижня ранок четверга, здавалось б, нагадував усі попередні дні сонячного літа, якщо б не одна дуже важлива подія - Свято першого дзвоника. Саме цей незвичайний ранок був оповитий неповторною атмосферою невідомості та чарівності, яка супроводжувала учнів, їх батьків та вчителів, які помітно поспішали та жваво заповнювали простір біля нашої школи.

     Довгоочікувана зустріч із друзями, привітання вчителів, які ніби потонули в букетах осінніх квітів, жага до навчання, прощання з літом, усвідомлення своєї дорослості – все це відбувалося під час очікування урочистої лінійки.

     Та вже незабаром свято було розпочато: класи уважно спостерігали за виступами учнів та підтримували своїх однокласників якомога краще, із вдячністю приймали побажання шановних гостей та директора школи.

Особливо на загальному  тлі виділялися одинадцятикласники, які помітно нервували та сприймали усе дійство з легким сумом, і це не дивно – сьогодні останнє свято першого дзвоника у їхньому шкільному житті!

      Але не треба забувати про найголовніших учасників подій – наших першокласників: невеличкі, трохи розгублені дітки уважно вдивлялися в обличчя своїх перших вчителів. На лінійці вони, без сумніву, виглядали найяскравіше: одягнені в нову шкільну форму, білі сорочки, діти тримали величезні букети квітів, які навіть не вміщувалися у їхніх маленьких рученятках. Перші класи отримали найщиріші привітання та подарунки від старших учнів та побажання належно навчатися від малечі з дитячого садка.
      І вже незабаром роздався перший дзвоник – всі мали йти на урок. Першими зайшли до школи одинадцятикласники, тримаючи за руки першокласників,  супроводжуючи дітей до їхніх класів. Ось так і розпочалося наше шкільне життя: для когось воно буде тривати аж одинадцять років, а для когось лише один рік…